Вчитель: Діти, сьогодні наша класна кімната перетворилась на прекрасну світлицю. До нас завітали гості.
Учень: Гостей дорогих стрічаємо
Круглим пишним караваєм
З рушником берем таріль.
Коровай кладем і сіль.
Шанобливо хліб підносим
І, вклонившись, щиро просим.
- Любий гостю наш, приймай
Хліб гостинний – каравай
Вчитель: Сьогодні ми поведемо мову про те, без чого не уявити жодного сніданку, жодного свята, ні рідного дому, ні самого життя.
А про що саме, спробуйте дізнатись відгадавши загадку.
Хоч не солодкий,
Та дуже смачний.
Хоч сам маленький,
Проте дорогий,
Сядем обідати –
Він на столі.
Люблять його і дорослі, й малі.
(Хліб)
Вчитель: А хто з вас знає загадки про хліб?
Учень: Б’ють мене ціпами,
Ріжуть мене ножами,
За те мене отак гублять,
Що всі мене дуже люблять.
(Хліб)
Вчитель: Вірно відгадали загадки, малята.
Так про що ми сьогодні будемо говорити?
^ Про хліб.
Вчитель: Вірно, будемо вести мову про людську святиню – хліб.
Учень: Певно чули ви малята,
Хоч не раз такі слова:
«Хліб – потрібно шанувати!
Хліб – усьому голова!
Він вічний і святий цей хліб,
Чи в паляниці на столі у хаті,
Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп
Де колоски шепочуться вусаті»
Вчитель: За всіх часів і в усіх народів вважаються найбільшою святістю, коли лежав на столі хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і легенд, продовжувала людський рід.
Учень: Пахне хліб,
Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям нашим неповторних діб –
Духмяно пахне хліб!
Чи знаєш ти, чим пахне хліб,
Коли весною кілька діб
Гуркоче трактор над рікою?
Хліб пахне працею людською.
Чи знаєш ти, чим хліб запах
Коли жнивуть у степах
Твої батьки в гарячу пору?
Він пахне щастям хлібозбору.
Чим пахне хліб, чи знаєш ти,
Як поведуть твої брати
Зерном наповнені машини?
Хліб пахне соками земними.
Чи знаєш ти, чим хліб землі
Пахтить на вашому столі
Весною, влітку і зимою?
Хліб пахне радістю людською.
Вчитель: З давніх-давен наш народ над усе цінує хліб, сіль і честь.
Хліб – це достаток, сіль – гостинність і щирість, а честь – то людська гідність.
Нашу Україну називають хлібним краєм, бо люди, що живуть тут уміли і уміють обробляти землю, вирощувати на ній хороші врожаї.
За давнім звичаєм у кожній хаті мали лежати на столі хліб і сіль. Це значить, що в домі радо почастують гостя званого і жданого.
Учень: Візьму я в руки хліб духмяний,
Він незвичайний, він святий,
Ввібрав і пісню й працю в себе,
Цей хліб рум’яний на столі.
Йому до ніг вклонитись треба,
Він скарб найбільший на землі.
Вчитель: А початок хліба – маленька зернина. Зернятко хліба нагадує маленьку дитину в колисці. Це іскринка життя.
Жила собі золота Зернина. Лежала вона у засіку і мріяла про те, яку користь вона може принести людям.
Іди скоріш на поле і зарийся в землю, - почула вона чийсь голос. Послухала Зернина, побігла на поле, зарилась у землю, та й заснула.
Прокинулась вона вранці, а в неї на москівці зелені росточки.
Обдивилась Зернина навкруги, а поряд багато-багато таких росточків. Усе поле з чорного перетворилось на зелене.
Росла Зернинка, росла і перетворилась на зелену стеблину з колоском. Колосок під жарким сонцем пожовтів. Поле із зеленого перетворилося на золоте. Незабаром по полю пішли комбайни, і Зернина разом зі своїми братиками і сестричками потрапила на тік. Потім у млин. Тут із золотої вона стала білим борошном. Потім її повезли на хлібокомбінат і спекли великий рум’яний коровай.
Кожна зернина, хоч і мала, але дорога, тому що це хліб.
Пісня про хліб
(Музика В. Вітліна, слова П. Кагакової)
Навесні посію зерно в полі чистім
Хай над ними світить сонце променисте.
На веселім вітрі зашумить колосся,
Стане золотою урожайна осінь.
І зерно в комори річкою поллється,
А коли помелють – борошном назветься.
На заводі пекар хліб спече з любов’ю,
Скаже: «Любі діти, їжте на здоров’я!»
Вчитель: Скільки б ми не мали хліба, але люди завжди говорять про нього з любов’ю, з повагою із хлібом пов’язано багато легенд. Ось одна з них.
Учень: В одному українському селі розповідають, що коли не було хліба, люди годувались липовим листям, корою дерев, тобто тим, що сиплеться з дерева.
Тоді Господь дав пшеницю – тільки не людині дав він її, а собаці. Бо собака скиглила від голоду. Бог і кинув йому з неба колос пшениці просто в пащу. Людина вихопила у собаки цей колос, посіяла і розвела таким чином пшеницю.
Ось чому людям гріх образити собаку – ми їмо його пайку.
Ось така легенда.
Учениця: А я знаю прислів’я про хліб:
На чорній землі білий хліб родить.
Зима з снігом – літо з хлібом.
Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.
Хліб – всьому голова.
Посієш вчасно, збереш рясно.
Учень: Хліб на столі – то найбільше багатство.
А ще в народі кажуть: «Не кидайсь хлібом – він святий». Кинути хліб – то великий гріх.
Учень: - Не кидайсь хлібом! Він святий!
В суворості ласкавій,
Бувало каже дід старий
Малечі кудрявій –
- Не кидайсь хлібом, то ж бо гріх! -
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх
Бувало каже мати.
Учень: Ще з пелюшок привчали дитину любити і шанувати хліб. Дуже пильнували, щоб хліб не падав на підлогу. А як упаде, слід підняти йог, перепросити, поцілувати і з’їсти.
Коли хтось знаходив на дорозі окраєць, не можна через нього переступати. Потрібно підняти, обтрусити і покласти на видному місці для птахів.
За гріх вважалося надкусити і не доїсти шматок хліба.
Вчитель: Як гірко буває, коли ми бачимо шматок хліба в коридорі, під партою. Хліб – не забавка, він вимагає до себе поважного ставлення. Народна мудрість говорить про хліб «Хліб – сіль смакуй, добрих людей шануй!». Бо в нього викладена праця людська і мудрість.
Учні: Хлібе, святий наш хлібе1
Перед тобою голову схилю,
Вустами прихиляюсь до тебе, хлібе,
І клятву вимовлю свою
Клянусь тебе любити ніжно, щиро,
Клянусь, повіки шануватиму тебе!
Вчитель: Я думаю, ви зрозуміли, яка ж велика ціна хліба, нехай же щодня ми і наші нащадки маємо ось цей хліб насущний.
Давайте поважати працю інших і шанувати і любити хліб.
Учень: І кожен день, і кожну мить
Дай, боже, хліб насущний,
Щоб ми могли у мирі жить,
Щоб не були бездушні.
Учень: Молись до хліба, не кидай,
Хай хліб спасінням буде,
Бо не черствіє хліб святий,
Черствіють тільки люди.
Учень: В народі хліб, мов матір, поважають
Ця шана з плином часу не зника.
І дорогих гостей завжди стрічають
З хлібиною в барвистих рушниках,
Так хай же щедро наливає соком
І колоситься золотистий сніп!
І хай же родить більше з кожним роком.
Його величність – годувальник-хліб!
Вчитель: Солодкість поділеного хліба ні з чим не зрівняти. І завжди українці ділилися останнім шматком. Ми – люди гостинні, гостя приймаємо хлібом-сіллю та щедрим серцем.
Пісня «Сійся родися»
Вчитель: Ось і закінчується наше свято. Ми не кожного дня співаємо пісень про хліб, читаємо вірші про працю хлібороба. Тож давайте поважати працю інших і шанувати хліб тихою любов’ю. А це означає, що ви ніколи не залишите шматок хліба на підвіконні, не викинете його, а побачивши таке, піднімете хліб із землі, а хліборобу вклонитесь за його працю.
Немає коментарів:
Дописати коментар