Адаптація учнів

Адаптація дітей до навчання в школі

«Адаптація навчальна - процес активного пристосування дитини
до вимог нового середовища за допомогою різноманітних засобів»
(О. Савченко).

Шановні батьки! Ваша дитина стала школярем. Серйозні зміни, яким дорослі не схильні надавати великого значення, відбуваються в психологічних установках першокласників.
Різка перебудова діяльності дитини за змістом, формою, організацією, що вимагає не тільки постійної розумової напруги, але і «відчуття ліктя», відчуття такту, відчуття часу; нові ритми відпочинку, вольових зусиль, турботи про себе і товаришів, постійний тиск (треба робити ось те і ось так), що різко обмежує свободу вибору в рішеннях, вчинках, необхідність підкорятися строгим правилам у праці, відпочинку, грі.
Істотно змінюються характер взаємостосунків із батьками. Тепер вони, як правило, будуються на діловій основі і визначаються по над усе успіхами дитини в навчанні. Батьки просто так нічого не роблять, не говорять. Усе прямо або побічно пов'язується зі шкільними справами: («Ось отримаєш дванадцять, тоді і купимо тобі»; «Перестанеш отримувати зауваження на перерві, тоді і до зоопарку підемо»; «Красиво писатимеш, тоді і телевізор дивитися дозволю, а поки...».
Допомогти першокласнику знайти радість у новому для нього житті - це не тільки хвилюватися за його учбові успіхи у навчанні. Це, перш за все, допомога у становленні здорових стосунків між дітьми.
рових стосунків між дітьми.
Отже, вступ до школисерйозне випро-бування для дітей. Нове оточення, нові ви-моги, а скільки всього потрібно уміти: уважно слухати вчителя, концентрувати увагу, уміти відповідати на запитання. А бажання побігати, пограти, повеселитися треба пригнічувати.
Виникає відчуття відповідальності, обов'язку, а разом із ним - страх «бути не тим, про кого добре говорять, кого цінують і люблять», страх зробити не те і не так, бути осудженим, покараним. Діти, які не придбали
Отже, вступ до школи серйозне випробування для дітей. Нове оточення, нові вимоги, а скільки всього потрібно уміти: уважно слухати вчителя, концентрувати увагу, уміти відповідати на запитання. А бажання побігати, пограти, повеселитися треба пригнічувати.
Виникає відчуття відповідальності, обов'язку, а разом із ним - страх «бути не тим, про кого добре говорять, кого цінують і люблять», страх зробити не те і не так, бути осудженим, покараним. Діти, які не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з однолітками, невпевнені в собі, бояться не виправдати надій своїх батьків.
Якщо зі всім цим дитина справляється, і все у неї йде добре - вона ращена, захоплена, вірить у свої сили (повна адаптація). Якщо ж ні - інтерес до навчання швидко проходить, успіхів немає, отже, нічому радіти як дитині, так і батькам.
Усі діти шестирічного віку зазнають труднощів під час адаптації до нових умов навчання й виховання.
Адаптація (від лат. aciaptio - пристосувати) - пристосування організму, осо¬бистості, їх систем до характеру окремих впливів або до змін умов життя в цілому.
Залежно від того, в яких умовах і на якій основі здійснюється пристосування людини до певного середовища, розрізняють такі види адаптацій: фізіологічна (взаємодія різних систем організму); біологічна (зміни в обміні речовин і функціях органів), психологічна (пристосування до взаємин у новому колективі).
Характеризуючи особистісні фактори адаптації, переважно враховують таку властивість, як активність. Вона полягає у здатності людини зберегти себе, перебудовуючи свою природу відповідно до нового оточення. Саме активність є критерієм для виділення адаптативної поведінки.
Отже, активність адаптації полягає не тільки у пристосуванні організму до нових умов, а, головне, - у виробленні способів поведінки, що допомагають долати труднощі.
Психологи виділяють чотири типи поведінки:
1. Особистість, яка активно адаптується. Для неї характерне позитивне ставлення до різних сфер соціального оточення, ініціативність.
2. Особистість, яка пасивно адаптується. У неї низьке почуття особистісної соціальної значущості.
3. Особистість, яка конфліктно адаптується, характеризується емоційно суперечливим оціночним ставленням до різних сфер соціального оточення,
4. Особистість, яка не адаптується, внутрішньо не сприймає своєї ролі, не опановує рольових вимог.
Таким чином, зміни умов життя зумовлюють зміни поведінки.
Неадекватно і навіть парадоксально поводяться більшість дітей у період адаптації. Одні стають непосидючими, галасливими, інші, навпаки, - несміливими, плаксивими. Трапляються труднощі і психологічного характеру: почуття страху, негативне ставлення до навчання, учителя, комплекс невпевненості у своїх можливостях тощо. Такі зміни в організмі першокласника деякі зарубіжні вчені на-зивають «адаптаційною хворобою», «шкільним шоком», «шильним стресом».
Прямої відповідності між запасом знань дитини і загальним рівнем розвитку її психіки, що забезпечує готовність до шкільного навчання, немає. Дитина може мати досить широке коло уявлень про навколишнє життя, володіти певним запасом знань і, водночас, виявитись безпомічною перед різноманіттям шкільних вимог.
Які передумови успішної адаптації до школи?
1. Розумова, інтелектуальна готовність.
У 6 років дитина повинна мати елементарні знання про навколишню дійсність, про простір, час, живу і неживу природу. Вона повинна уміти узагальнювати, класифікувати, виділяти головне, другорядне. У малюка з'являється жага до знань, посилюється допитливість. Дитина вже цікавиться не лише кінцевим результатом виконаної роботи, але і способами її виконання, уміє сама оцінювати свою роботу. Також у неї повинні бути розвинені довільна пам'ять і мова.
2. Емоційно-соціальна готовність.
Це уміння володіти собою і підкоряти свої бажання необхідності. Вагоме значення має уміння, налагоджувати контакт із однолітками, уміння поступатися і захищатися, підкорятися загальним правилам і обстоювати свою думку. У дитини повинна бути емоційна незалежність. Готовою до шкільного навчання вважається дитина, яку школа приваблює не лише зовнішньою стороною (зошити, підручники, красивий ранець), але і можливістю отримати нові знання, знайти друзів.
Високий рівень адаптації - першокласник позитивно відноситься до школи, сприймає адекватно поставлені вимоги, навчальний матеріал засвоює легко, глибоко й повно.
Середній рівень адаптації - першокласник позитивно відноситься до школи, відвідування занять не викликає у нього негативних переживань, дитина засвоює основний зміст навчальних програм, розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно.
Низький рівень адаптації - першокласник негативно або індиферентно відноситься до школи, нерідко скаржиться на стан здоров'я, у нього домінує пригнічений настрій, спостерігається порушення дисципліни, навчальний матеріал дитина засвоює фрагментарно.
Термін «шкільна дезадаптація» вживається тоді, коли спостерігаються відхилення у навчальній діяльності дітей.
Ознаки дезадаптації
Підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність (дитина грає роль підлабузника серед однолітків, вибирає в друзі старших дітей, підлабузнюється перед вихователями, вчителями, прагне їм догодити, надмірно ввічлива), низька самооцінка.
Прояви дезадаптації:
а) відставання від програми;
б) швидка втомлюваність;
в) недисциплінованість;
г) невміння будувати стосунки з однолітками та дорослими;
д) підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня;
ж) неуспішність у навчанні;
є) неадекватна поведінка.
Причини дезадаптації:
а) перехід до статусу школяра - найскладніший, переломний для дошкільника етап;
б) невідповідність можливостей дитини вимогам шкільного середовища;
в) різка зміна способу життя;
г) школа для дитини - стресогенний фактор (дорога до школи, навантаження, відсутність ігрових кімнат);
д) неможливість повного розслаблення протягом перебування дитини в школі; часто батьки при дітях дають негативну оцінку школі;
є) поганий стан здоров'я;
ж) відсутність емоційної підтримки з боку педагогів та батьків;
з) неправильне педагогічне спілкування породжує в дитини емоційну напруженість, страх, невпевненість, послаблює увагу, пам'ять, знижує працездатність.
Можливі несприятливі наслідки дезадаптації.
Небажання вчитися, відвідувати школу; низька успішність; проблеми в спілкуванні із однолітками; закріплена висока тривожність у поєднанні із неадекватною самооцінкою; може розвинутися невроз, який необхідно лікувати за допомогою психолога, психіатра.
Рівень самооцінки можна виявити за допомогою тестів-малюнків: вони інформативні як в дошкільному віці, так і в початковій школі. Можна попросити намалювати людину, сім'ю, неіснуючу тварину. Ці методики, поряд з іншими показниками, допомагають оцінити соціальне благополуччя дитини, рівень її самооцінки. Низька самооцінка маленька фігурка, розташована не посередині аркуша, а зкраю, погано промальовані деталі, або використання темних кольорів, штрихування. Про адекватну самооцінку говорить фігура, що добре промальована, розташована в центрі аркуша, добре промальовані частини одягу, досить довгі руки і ноги.
Завищена самооцінка - занадто велика фігура, сильно прикрашена, решта фігур на малюнку здається непомітною.
У дошкільників наявність завищеної самооцінки є нормальним явищем.
Комплекс заходів, що покращують адаптацію дитини до навчання:
♦Моделювання спілкування з дітьми відповідно до їх вікових та індивідуальних особливостей, характеру, емоційного напруження.
•Допомога дітям щодо входження в нове соціальне середовище й інтеграції в нього.
•Створення психологічного комфорту в процесі навчальної діяльності та спілкування.
•Намагання бути послідовним, вимогливим, організованим і водночас - доброзичливим, відкритим для контактів, прихильним до дітей. Визнання цінності особистості, її права на вільний розвиток, на реалізацію власних можливостей.
•Корекція соціальної поведінки дитини.
Як можна допомогти дитині подолати дезадаптацію?
1. Підвищити самооцінку дитини, зміцнити упевненість у собі.
2. Допомогти дитині навчитися знімати надмірне напруження. Для зняття тривожності можна проводити ігри в «страшну школу», де за допомогою ляльок у формі міні-спектаклю діти змальовують лякаючі їх ситуації шкільного життя, причому лякаючі моменти повинні бути піднесені до крайнього ступеня (щоб глядачам було дуже страшно!)
Важливо заохочувати спроби дитини зобразити свої страхи в гумористичній, навіть карикатурній, формі.
3. У молодшому шкільному віці оцінка - це не просто оцінка конкретного результату діяльності. Вона суб'єктивно сприймається дитиною як оцінка всієї її особистості. «Ти погана, тому що ти погано вчишся», - говорять дитині. Вона погоджується, і виникає нерозв'язний внутрішній конфлікт. Він супроводжується відчуттям невизначеності, невпевненості в собі, різними страхами. Саме тому важливо використовувати спеціальні оцінки, детально пояснюючи дитині, за що і чому її хвалять або роблять зауваження. Оцінювати потрібно не всю діяльність відразу, а окремі її елементи, особливо успішні.
4. Показати дитині, що її цінують незалежно від її успіхів або неуспіхів, виграшу або програшу. Це дозволяє не орієнтуватися на результат, відноситися спокійніше до власних успіхів і невдач.
5. Занепокоєння, агресивність, підвищену напруженість дитини можна зняти, використовуючи прийом «щита»: дорослий тримає щит, в який можна стукати іграшковим м'ячем, бити кулаком і т. д.