Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали… Земля тремтіла, під ногами ж – твердь… Їм янголи обличчя прикривали… А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав..
І з кров”ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін —
Спереду —сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій ,
І вчитель літній–сивий-сивий..
І рани їхні вже не ´їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела,злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…